інтимна лірика

. Он родился таким - нелюбимым, ненужным, Раздражая людей своим видом наружным. Самым страшненьким был из рожденных котят, И никем был не выбран, никем был не взят. И пищанием своим раздражал даже кошку, И решили хозяева выбросить крошку. А он выжить сумел, не замерз, не подох, Научился бороться, спасаться от блох. Побеждать и сражаться в неравных боях, Закаляясь, мудрея на этих страстях. Поедая отбросы у мусорных свалок, И скрываясь от криков и брошенных палок. Им пугали родители шумных детей, Шкурка цвет потеряла от снега, дождей, Внешний вид заставлял возмущаться народ: «До чего же ужасно-уродливый кот!» Даже местные псы и собаки Избегали участия в драке. Он покорно терпел, ожидая прощенья, Он причины не знал людской злобы и мщения, Он бежал за детьми и выпрашивал ласку, Терся лбом и мяукал, увидев колбаску. Благодарно мурлыкал сердобольным старушкам, Их размоченным в банках консервных горбушкам. Как-то утром от криков проснулся весь дом, Это было весной с этим бедным котом. Он лежал на боку и мяукал от боли, И вокруг была лужа от вытекшей крови. Он хрипел, задыхался, пытался ползти, К тем, кто мог бы помочь, к тем кто мог бы спасти. И в глазах было столько страдания, Умирая, он ждал сострадания. Шерсти нежно коснулась рука человека. (Как и раненый кот - человек был - калека). Замурлыкал, почувствовав рядом тепло - Он привык быть ненужным и чувствовал зло. А здесь трепетность и соучастие, А здесь помощь, где боль и несчастье. Человек, прижал к сердцу дрожащий клубок: "Потерпи, милый котик!

Я рядом, сынок!" И укрыв его тельце мохнатым шарфом, Осторожно понес по дорожке за дом. Это утро застыло у многих в глазах, До сих пор вспоминают старушки в слезах, Как их добрый сосед - сам больной, еле ходит, - На прогулку кота необычного водит. Кот-красавец! Какой-то, мол, редкой породы, Что однажды его чуть не сбили уроды. Такой умненький котик!

И верный - на диво. И на солнышке шкурка сияет красиво!

Никуда не уходит от ног инвалида, Умиление такое от этого вида! И привязанность, преданность на загляденье, Ну не котик, а прелесть!

Вознаграждение. . (фр. intime, від лат. intimus – найглибший, потаємний) – умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – любовна пристрасть автора. Таку лірику ще називають “любовною”, або “еротичною”. І. л. розкриває широкий діапазон душевних переживань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця; основні мотиви поезії мають еротичне забарвлення, зумовлюють витончену інтимізацію буття, втаємничення у заповітні істини. Після “Книги Пісень” та лірики трубадурів, Ф. Петрарки та Данте Аліг’єрі, Гафіза й О. Пушкіна, Т. Шевченка й І. Франка,. Сосюри й Наталі Лівицької-Холодної виявилася невичерпною як для сьогоденного покоління поетів, так і для наступних. Українські шкільні твори: П. Тичини, М. Рильського,. Сосюри Одне із найпрекрасніших людських почуттів – це почуття кохання. Людина, яка не звідала цього почуття, – нещаслива, бо лише кохана людина здатна йти назустріч життю. Сосюри 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВОЛОДИМИР СОСЮРА Сосюри Трохи незручно казати “” про окремі вірші поета, який відрізняється небувалою відкритістю душі. Тараса Шевченка Тараса Шевченка Всі ми знаємо, що Тарас Григорович Шевченко присвятив усе своє життя служінню рідній Україні та боротьбі з її пригноблювачами. Він постає. – Іван Якович Франко Іван Якович Франко (1856-1916 pp.) Нова грань таланту Івана Франка розкрилася у збірці “Зів’яле листя” (1896 p.), яку митець назвав “ліричною драмою”. Цей. Кобзаря Земний світ для великого Кобзаря – це світ “широкий та веселий, ясний та глибокий”. І цей світ неможливий без кохання. Духовному ідеалові поета відповідає вірне. поета Степана Руданського поета Степана Руданського Любов – це внутрішній світ, який окрилює людину. Багато ніжних і ласкавих слів придумали люди, щоб описати це високе почуття. “Червоне – то любов, а чорне – то журба” ( Дмитра Павличка) Дмитро Васильович Павличко… Український поет – лірик. Депутат Верховної Ради України. Дипломат. Він завітав до нас з дніпровської кручі, з тих місць, з яких видніється. Василя Стуса Василь Стус по праву вважається одним із найвизначніших українських поетів. XX століття. Він був людиною, яка сміливо, самозречено боролася за високі ідеали добра, правди, справедливості. Ліни Костенко Емоційним багатством відзначається й Ліни Костенко, пронизана мотивом любові як прекрасної стихії ніжності й осяяння душі. У книзі “Вибраного” вона складає розділ “Безсмертним. “Все не те, коли нема любові… ” (. Павличка) Тема любові є насправді вічною темою, що ніколи не покине ні літератури, ні мистецтва взагалі. Чому так? Бо люди закохуються, і це почуття перевертає їхні. Дмитра Павличка Дмитра Павличка Це високе почуття оспівували митці всіх країн та епох. Любов – то дарунок Божий людині. А може, це і особливий дар. Червоне – то любов, а чорне – то журба ( Дмитра Павличка) (2) “ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ, А ЧОРНЕ – ТО ЖУРБА” ( ДМИТРА ПАВЛИЧКА) За десятки століть історичного розвитку людство підкорило чимало висот у різних галузях. Максима Рильського (деякі пропозиції вивчення поезії “Яблука доспіли”) Максима Рильського (деякі пропозиції вивчення поезії “Яблука доспіли”) Максим Рильський – видатний поет, перекладач, ніжний лірик, громадський і культурний діяч нашої Вітчизни –. “Моєму серцю снишся ти… ” ( Ліни Костенко) Так багато сказано про кохання, і водночас не сказано нічого, бо, коли людина закохується, їй не вистачає не тільки вже сказаних слів, але й взагалі. Б. Олійника Б. Олійника є одним із найцікавіших і найвагоміших пластів творчого доробку поета. Прекрасні задушевні вірші про щасливе кохання, про біль розлуки, про чарівну. . Симоненка ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО . Симоненка Чистота душі найбільше відбивається в коханні, чистота поетичного хисту – у віршах про. “Голос ніжного серця” (. Сосюри) Усе на світі починається з любові… Володимир Сосюра – співець глибоких почуттів людини. Його – це бездонне джерело красивих і ніжних почуттів, висловлених. Василя Симоненка Споконвіку лірика вабила різних людей і вміло могла посортувати їх, безжально скидаючи одних зі сторінок історії, а інших вітаючи лаврами. Так вийшло й із Василем. Ліни Костенко Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Ліна Костенко Поезія Ліни Костенко надзвичайно м’яка і жіноча, в ній відбито прекрасне, золоте. Симоненка . Симоненка – потужне крило його поезії. Неповторність його віршів про кохання – в художньому дослідженні філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного. “Червоне – то любов, а чорне – то журба” (. Павличка) За десятки століть історичного розвитку людство підкорило чимало висот у різних галузях життя. Та нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і. Дмитра Павличка У безмірі поетичного доробку Дмитра Павличка ласкавим світом людяності, любові і доброти є лірика кохання, а в жанровому розмаїтті лягає на душу його поетичне слово. Лесі Українки Лесі Українки Важке життя випало на долю Лесі Українки. Поетеса понад усе любила правду і свободу, а навколо панували кривда і насильство; хотіла. Дмитра Павличка – Олена Акульшина Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року Автор: Олена Акульшина Дмитра Павличка Із поезії Дмитра Павличка можна дізнатися багато про життя, погляди. “Червоне – то любов, а чорне – то журба”, (. Павличка) Любов робить нас гідними високого неба, а воно – ще більшою мірою – робить нас гідними любові. Тому люди, духовна глибина яких сягає за обрій. Дмитра Павличка Світова література знає немало інтимної поезії найчистішої проби. Пригадаймо сонети Петрарки, лірику Пушкіна, неповторне “Зів’яле листя” І. Франка, поезію Сосюри. Павличку вдалося сказати оригінальне слово. “Є в коханні і будні, і свята” (. Симоненка) Значну частину своєї творчості Василь Симоненко присвятив темі кохання. Багато сторіч поспіль ця тема будила серця і митців, і звичайних людей, очищувала та надихала, допомагала. Т. Шевченка Під час заслання Тарас Григорович, як і в перший період Творчості, написав чимало віршів на інтимну тематику. “Не тополю високую… (1848) У поезії показані глибокі. Ліни Костенко За багато віків про Кохання написано вже стільки, що, здається, нічого нового вже й не скажеш. Та Ліна Костенко знаходить щоразу нові і нові слова. ПЛАНИ – ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПОЕЗІЯ. ФРАНЦУЗЬКИЙ ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС. АЛІГ’ЕРІ ДАНТЕ 8 клас ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПОЕЗІЯ. ФРАНЦУЗЬКИЙ ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС. АЛІГ’ЕРІ ДАНТЕ ПЛАНИ Поняття про лицарську поезію I. Виникнення куртуазної поезії. (Лицарська, або куртуазна, поезія виникла у Південній. Б. Олійника. Б. Олійника є одним із найцікавіших і найвагоміших пластів творчого доробку поета. Прекрасні задушевні вірші про щасливе кохання, про біль розлуки, про чарівну любов, що не має меж, про трепетні почуття закоханих знаходимо у різних збірках поета: “Мелодія”, “Гора”, “У дзеркалі слова”, “Я б спокійно лежав під вагою століть… “ У сучасній поезії тема кохання безпосередньо пов’язана з кольорами та їх відтінками. Лексика на означення кольору відіграє певну стилістичну роль у поезії Б. Олійника. Усталений. До. ліричного героя прийшли світлі, чисті почуття першого кохання. Виразне емоційно-оцінне значення має білий колір, який несе позитив у змалюванні образу коханої дівчини, її пальці ніби створюють “лебедино-білу музику” щирих почуттів. Ця героїня символізує невтомне прагнення до ідеалу жіночої краси. Смутком утрачених літ і надією хоча б глянути на дороге обличчя коханої сповнена Олійникова “Мелодія”. Покладена на музику, вона стала задушевним романсом: Аналізуючи настрій інтимної лірики Б. Олійника, помічаємо, що в ній переважають нотки смутку, спричиненого усвідомленням швидкоплинності й безповоротності. Цим пояснюється осінь, зима в душі ліричного героя. Наприклад, у поезії “Вальс” відчутні ці ностальгічні нотки: Для поезій розділу “Біла мелодія” Характерна розважливість та спокій. Поет не висловлює свої почуття з азартом юнака, а робить це як зріла людина з життєвим досвідом: Кожен вірш Б. Олійника – незрівнянний шедевр, гімн чистому коханню, жіночій красі. З цього приводу можна згадати книгу “Пісня про матір”, у якій представлено 32 поезії – зразки витонченої інтимної лірики. У віршах простежуються спогади ліричного героя про молодість – пору кохання. Почуттям теплого суму й туги сповнені твори “Вальс”, “Стара пісня”, “Біла мелодія”, “О, це осіннє журавлине “кру!”, “І звідкіль вона хмара волохатая” та інші, в яких поет згадує колишнє кохання. У “Старій пісні на новий мотив” почуття вічного кохання розкрито в історії хлопця, який любив так, що “слова од щастя розгубив”, “лебедем приходив, як на свято” до хати Коханої. Та батько розкрив синові правду: до дівчини “давно сусіда стежку топче”. Біль охопив серце закоханого, який вирішив забути свій ідеал жінки. Туга за втраченим коханням також відчувається в “Парубоцькій баладі”. Сама балада сприймається як притча і справляє дуже сильне враження на читача. Кохана – Маруся Чураївна – така, що “як поведе рукою – солов’ї вмирають навесні”, але вона, на жаль, не дочекалася того, кому “клялась до третіх півнів рушники послать її до ніг”. Розлука й сум огортають молодика, коли той зустрічає кохану дівчину: Ми вкотре перечитуємо цей вірш і не можемо стримати сліз співчуття і захоплення її героями, майстерністю поета. І не знаємо, чого тут більше: смутку, розчарування чи надії. Усе злилося воєдино та утворило таку живу, динамічну, виразну й яскраву картину, без якої важко уявити поезію про кохання Бориса Олійника. Related posts: Лірика Б. Олійника Критики, аналізуючи творчість Бориса Олійника, інколи пишуть, що йому бракує ліризму, його вірші на інтимні теми сухуваті, бідні, пересічні. Що їм відповісти? Пересічних віршів про кохання багато, про матір – ще більше. Але тільки талановитий поет міг написати “Пісню про матір”, яку зараз співають з естради співаки. Цей вірш не можна докладно проаналізувати – така […]. Симоненка . Симоненка – потужне крило його поезії. Неповторність його віршів про кохання – в художньому дослідженні філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування. Поета цікавлять суперечності і складнощі у взаєминах двох люблячих сердець, ті вибухи емоцій, які супроводжують кохання. “Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, із ранкових туманів, з […]. . Симоненка – потужне крило його поезії “Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, із ранкових туманів, з небесних октав… ” – це твердження. Симоненка з прологом до створеного ним чаруючого образу коханої. Найбільше сподобався мені його вірш “Вона прийшла”. Це поезія про перше велике, несміливе кохання, що проникає в душу людини, в її зачарований світ. Кохана з’являлася юнакові тільки в романтичних […]. Дмитра Павличка Дмитра Павличка Це високе почуття оспівували митці всіх країн та епох. Любов – то дарунок Божий людині. А може, це і особливий дар, талант душі?

Бо не кожному дається однаковою мірою. Лише чиста, світла душа здатна до великої, справжньої любові. Тож який треба мати талант, щоб висловити це незбагненне, найпотаємніше з почуттів!

Для […]. . Симоненка Чистота душі найбільше відбивається в коханні, чистота поетичного хисту-у віршах про ці інтимні почуття. Лірика Симоненка молода, палка, але не позбута філософського осмислення почуттів. Віддаватися почуттям усім-серцем природно для нього. Про перше кохання розповідається у вірші “Вона прийшла” – і несподіваність, загадковість цього феномена тривожить і чарує поета. Любов “виплила з туману… юнацьких несміливих снів”, […]. “Ти – весь у слові, як у сповиткові… ” (лірика Бориса Олійника) “О слів жорстока і солодка влада! Не опечись на їхньому вогні… ” – застерігає Борис Олійник в одній зі своїх поезій. Насправді з давніх часів люди знали, яку велику владу має слово. Словом можна скалічити і зцілити, словом руйнують та створюють. Усе, що навколо нас, – так чи інакше Слово. Але поетичним словом навряд чи […]. “Червоне – то любов, а чорне – то журба” ( Дмитра Павличка) Дмитро Васильович Павличко… Український поет – лірик. Депутат Верховної Ради України. Дипломат. Він завітав до нас з дніпровської кручі, з тих місць, з яких видніється в блакитній далечі Лівобережжя. Багато випробувань випало на його долю, але він завжди залишався вірним своїм ідеалам: Хиляться Карпати до Дніпра, Відбива Славута їхню вроду. Я не знаю більшого добра, […]. Максима Рильського (за поезією “Яблука доспіли”) Максима Рильського (за поезією “Яблука доспіли”) Від поезії М. Рильського “Яблука доспіли” віє світлим смутком, печаллю розлуки. Але все одно мотив життєдіяльності, гармонійного єднання людини і природи домінує: Яблука доспіли, яблука червоні!

Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні вуста. Ліричний герой […]. Сосюри Володимир Сосюра – знаний в Україні та за її межами поет, якого називають “одним із сузір’я фундаторів української поезії” (Б. Олійник). 1917 року в пресі вперше з’явився його вірш; 1918 року він боєць загону проти гетьманців і німецько-кайзерівських загарбників. Потім Червона армія, а поезія “стала другою натурою”. Того ж року побачила світ збірка віршів “Червона […]. Червоне – то любов, А чорне – то журба ( Дмитра Павличка) (3) Червоне – то любов, А чорне – то журба ( Дмитра Павличка) Вже рання творчість Дмитра Павличка вабила чистотою слова. З роками голос поета мужнів, ширшали обрії його тематики, звучання його поезії ставало все більш різноманітним; ліричне перепліталося з іронією, філософський роздум – з патетичним осудом; строфи відливаються і в сонет, і в поему, […]. Сосюри 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВОЛОДИМИР СОСЮРА Сосюри Трохи незручно казати “” про окремі вірші поета, який відрізняється небувалою відкритістю душі, відвертістю в самовираженні, який не ховає нічого від читача. У цьому нема нічого від “душевного стриптизу”, від колупання на людях гнійних психічних ран. Душа Сосюри – здорова й цільна у […]. Т. Шевченка Під час заслання Тарас Григорович, як і в перший період Творчості, написав чимало віршів на інтимну тематику. “Не тополю високую… (1848) У поезії показані глибокі драматичні переживання самотньої молодої дівчини, яка не знайшла свого щастя. Автор намагається дати змогу читачеві самому встановити причину цього факту. “І широкую долину (1848). Поезія побудована у формі спогадів молодої […]. “Червоне – то любов, а чорне – то журба” ( ДПавличка) Дмитро Васильович Павличко… Український поет – лірик. Депутат Верховної Ради України. Дипломат. Він завітав до нас з дніпровської кручі, з тих місць, з яких видніється в блакитній далечі Лівобережжя. Багато випробувань випало на його долю, але він завжди залишався вірним своїм ідеалам: Хиляться Карпати до Дніпра, Відбива Славута їхню вроду. Я не знаю більшого добра, […]. – Іван Якович Франко Іван Якович Франко (1856-1916 pp.) Нова грань таланту Івана Франка розкрилася у збірці “Зів’яле листя” (1896 p.), яку митець назвав “ліричною драмою”. Цей шедевр інтимної лірики понад сто років бентежить серця читачів, обпікає вогнем пристрастей, і дарує естетичну насолоду. Збірка складається з “трьох жмутків”, де розкривається туга і страждання ліричного героя, породжені складними […]. Рильського (за поезією “Яблука доспіли”) Від поезії М. Рильського “Яблука доспіли” віє світлим смутком, печаллю розлуки. Але все одне мотив життєдіяльності, гармонійного єднання людини і природи домінує: Яблука доспіли, яблука червоні!

Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні вуста. Ліричний герой порівнює своє почуття кохання з яблуками, які теж […]. Лесі Українки Лесі Українки Важке життя випало на долю Лесі Українки. Поетеса понад усе любила правду і свободу, а навколо панували кривда і насильство; хотіла бачити людей щасливими, а вони ледь виживали; мріяла про кохання, але фізична недуга стала між нею і коханим. І тільки в невтомній праці, у творчості знаходила Леся Українка опору, тільки […]. . Симоненка ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО . Симоненка Чистота душі найбільше відбивається в коханні, чистота поетичного хисту – у віршах про ці інтимні почуття. Лірика Симоненка молода, палка, але не позбавлена філософського осмислення почуттів. Віддаватися почуттям усім серцем природно для нього. Про перше кохання розповідається у вірші “Вона прийшла” – і […]. Червоне – то любов, а чорне – то журба ( Дмитра Павличка) (2) “ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ, А ЧОРНЕ – ТО ЖУРБА” ( ДМИТРА ПАВЛИЧКА) За десятки століть історичного розвитку людство підкорило чимало висот у різних галузях життя. Та нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і неподоланне почуття любові. Служіння їй є вищим змістом людського існування, адже саме воно спричинило духовний злет всесвітньої […]. Максима Рильського (деякі пропозиції вивчення поезії “Яблука доспіли”) Максима Рильського (деякі пропозиції вивчення поезії “Яблука доспіли”) Максим Рильський – видатний поет, перекладач, ніжний лірик, громадський і культурний діяч нашої Вітчизни – відомий не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Саме тому, що Рильський був талановитим поетом, в його першій напівдитячій книжці “На білих островах” вже зримо проступають риси […]. “Є в коханні і будні, і свята” (. Симоненка) Значну частину своєї творчості Василь Симоненко присвятив темі кохання. Багато сторіч поспіль ця тема будила серця і митців, і звичайних людей, очищувала та надихала, допомагала людині стати кращою, повірити в себе, сповню вала життя сенсом, а особистість – прагненням щастя, наснагою жити та творити, дихати на повні груди, відкривши свою душу і сповнене коханням серце […]. Кобзаря – Тарас Григорович Шевченко Тарас Григорович Шевченко Кобзаря Земний світ для великого Кобзаря – це світ “широкий та веселий, ясний та глибокий”. І цей світ неможливий без кохання. Духовному ідеалові поета відповідає вірне, щире кохання. Уже в ранніх баладах Шевченко оспівав таке кохання, над яким невласна навіть смерть: Єсть серце єдине, серденько дівоче, Що плаче, сміється, і […]. . Стуса Василь Стус писав вірші про кохання. Сказати так – те саме, що сказати: “Пушкін написав вірші про пам’ятник Петру І”. Замисліться тільки: майже вся лірика, присвячена коханій, синові, сім’ї, написана за десять тисяч кілометрів від них, у неволі, з постійною гіркою думою про те, як ускладнив і покалічив він їм життя. Цей біль за безневинні […]. Тараса Шевченка Тараса Шевченка Всі ми знаємо, що Тарас Григорович Шевченко присвятив усе своє життя служінню рідній Україні та боротьбі з її пригноблювачами. Він постає для усіх насамперед поетом-борцем. За блискучим зображенням героїчного минулого та страждань поневоленого безправного народу часом можна не помітити “іншого Шевченка” – тонкого лірика, якому не чуже усе людське, у тому […]. Дмитра Павличка – Олена Акульшина Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року Автор: Олена Акульшина Дмитра Павличка Із поезії Дмитра Павличка можна дізнатися багато про життя, погляди та переконання автора. Нужда, тяжка праця, освіта чужою мовою – це його життя. У дитячому серці жила Україна, Материнські веселі і журні пісні, Та за мову мужицьку не раз на коліна […]. “Все не те, коли нема любові… ” (. Павличка) Тема любові є насправді вічною темою, що ніколи не покине ні літератури, ні мистецтва взагалі. Чому так? Бо люди закохуються, і це почуття перевертає їхні душі, оновлює їх, очищує, окриляє. Звісно, поети, люди творчі, чуйні та відкриті, не можуть оминути цієї такої високої і такої земної теми… Дмитра Павличка надзвичайно схвилювала мене: від […]. (фр. intime, від лат. intimus – найглибший, потаємний) – умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – любовна пристрасть автора. Таку лірику ще називають “любовною”, або “еротичною”. І. л. розкриває широкий діапазон душевних переживань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця; основні мотиви поезії мають еротичне забарвлення, зумовлюють витончену інтимізацію буття, втаємничення […]. “Червоне – то любов, а чорне – то журба”, (. Павличка) Любов робить нас гідними високого неба, а воно – ще більшою мірою – робить нас гідними любові. Тому люди, духовна глибина яких сягає за обрій, здатні відчути кохання в усій повноті. Дмитро Павличко належить саме до таких людей. Якими рисами окреслити його творчість? Отак, не думаючи, можна сказати відразу: “Писав про те й про те, […]. Дмитра Павличка Світова література знає немало інтимної поезії найчистішої проби. Пригадаймо сонети Петрарки, лірику Пушкіна, неповторне “Зів’яле листя” І. Франка, поезію Сосюри. Павличку вдалося сказати оригінальне слово про животворні емоції кохання. Тема кохання, болісного, жагучого, драматично гострого – одна з характерних для поета. Захоплення жіночою красою, палкий жаль за втраченим коханням, вибагливість в інтимних стосунках – такі […]. Ліни Костенко Моя любове!

Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Ліна Костенко Поезія Ліни Костенко надзвичайно м’яка і жіноча, в ній відбито прекрасне, золоте серце поетеси, її почуття й думки, що стали мені дуже близькими. Її поезія – це талант, це гармонія. Гармонія мозку і душі, думки і почуття, змісту і форми. Талант поетеси, […]. Ліни Костенко За багато віків про Кохання написано вже стільки, що, здається, нічого нового вже й не скажеш. Та Ліна Костенко знаходить щоразу нові і нові слова, ноні відтінки, щоб повніше передати це незбагненне почуття, яке з усього живого може відчути тільки людина. Не кожній людині Бог дає особливий талант – кохати. І кожен, хто пережив чи […]. “Моєму серцю снишся ти… ” ( Ліни Костенко) Так багато сказано про кохання, і водночас не сказано нічого, бо, коли людина закохується, їй не вистачає не тільки вже сказаних слів, але й взагалі слів у мові, щоб висловити це незбагненне для розуму, глибоке і чарівне почуття, яке рано чи пізно приходить у життя людини, сповнюючи її душу світлом і змінюючи життя назавжди. Кажуть, […]. . Стуса ВАСИЛЬ СТУС 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВАСИЛЬ СТУС . Стуса Василь Стус писав вірші про кохання. Сказати так – те саме, що сказати: “Пушкін написав вірші про пам’ятник Петру І”. Замисліться тільки: майже вся лірика, присвячена коханій, синові, сім’ї, написана за десять тисяч кілометрів від них, у неволі, з постійною гіркою думою про […]. Біографія Бориса Олійника Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівка на Полтавщині. Батько поета – Ілля Іванович – працював шахтарем, інструктором райкому та редактором районної газети. Добровольцем пішов на фронт у 1941 і загинув у 1943 році. Перший вірш п’ятикласника Бориса Олійника був надрукований у районній газеті 1948 року, де він і почав працювати […]. Дмитра Павличка ДМИТРО ПАВЛИЧКО 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДМИТРО ПАВЛИЧКО Дмитра Павличка В українську новітню поезію Дмитро Павличко ввійшов як продовжувач традицій інтимної лірики. Сосюри, перейнятої суспільними мотивами, громадянським звучанням. – це насамперед любов у всіх її проявах: від ніжної, вдячної любові до матері, безмежної відданості Батьківщині до трепетного кохання до найкрасивішої […]. “Краса – і тільки, трішечни краси, Душі нічого більше не потрібно” ( Ліни Костенко) За багато віків про кохання написано вже стільки, що, здається, нічого нового вже й не скажеш Та Ліна Костенко знаходить щоразу нові й нові слова, нові від­тінки, щоб повніше передати це незбагненне почуття, яке з усього живого може відчути тільки людина. Не кожній людині Бог дає особливий талант – кохати. І кожен, хто пережив чи […]. Василя Симоненка Споконвіку лірика вабила різних людей і вміло могла посортувати їх, безжально скидаючи одних зі сторінок історії, а інших вітаючи лаврами. Так вийшло й із Василем Симоненком. Його ліра лунала з сивої давнини. Джерело поезії дзюркотіло десь біля вишневого садка, коло Шевченкової хати, потім починало дзвеніти на Лесиному Поділлі, і було чути в тому дзвоні акорди […]. Відображення в поезіях Б. Олійника народних уявлень про головні життєві цінності Відображення в поезіях Б. Олійника народних уявлень про головні життєві цінності Коли вже народився ти поетом, – За все відповідай у цім житті. Б. Олійник Поезія Б. Олійника – це віддзеркалення історії українського народу, його моралі, національних традицій. Як і Великий Кобзар, Б. Олійник закликає стояти на сторожі щастя людини і людства словом і життям […]. “Червоне – то любов, а чорне – то журба”( Дмитра Павличка) В одному з віршів Дмитро Павличко висловлює напрочуд тонке філософське спостереження: все залишається в тобі самому, відтак ідеал – краси, кохання, поезії – мусить бути нездійсненний, до кінця не усвідомлений і не осягнутий: “Щасливий той, хто бачив мрію, Але не доторкнувсь її”. Павличка відкриває нам всю принаду мрії, той незбагненний дивосвіт, що зветься […]. Світло материнського серця (за поезією Б. Олійника “Пісня про матір”) I. Величальна пісня матері – упродовж віків в українській поезії (від Шевченкового “Там матір добрую мою… ” до Тичининого “Матері забуть не можу… “; жінка-мати – краса світу, його безмежність і незбагненність, заступниця, порадниця, наставниця: рідний дім, квітучий сад, запашний степ, наша Батьківщина). II. Уславлення й возвеличення Матері в поезії Б. Олійника. 1. Вплив біографічних […]. Метафоричність мови в поезії Б. Олійника (1 варіант) Література – це мистецтво асоціацій. Її основний виражальний засіб – слово. Мова художньої літератури багатюща на різні тропи: епітети, метафори, синекдохи, паралелізмі!, гіперболи, які виконують роль творення художнього образу. Улюблені засоби творення образів складають індивідуальний стиль кожного письменника, саме тому ми не сплутаємо вірш Т. Г. Шевченка і вірш І. Ф. Драча, відрізнимо прозовий уривок […]. Ліна Костенко. Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. Це був тільки сон, що ледь торкнувся пам'яті вустами. Спини мене отямся і отям така любов буває раз в ніколи вона ж промчить над зламаним життям за нею ж будуть бігти видноколи вона ж порве нам спокій до струни вона ж слова поспалює вустами спини мене спини і схамени ще поки можу думати востаннє ще поки можу але вже не можу настала черга й на мою зорю чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум’ям згорю. ЕКЗОТИКА. Якби це було просто щастя, то це було б просто щастя. А все, що зверх того, це вже — поезія. Слухай, милий, ти захищайся! Я стала дика, я — Полінезія. Колись Ґоґен тікав на Таїті, лишались тут і модерн, і ґотика. У цьому черствому скрипучому світі тільки любити — тепер екзотика. Я порушила всі табу. Нарвані квіти мої у Нірвані. Пасеться обов’язків цілий табун, а я цілую тебе у вігвамі. Що з того, що туфлі у мене на шпильках? Я в джунглях була і насилу вибрела. Душі предків приходять навшпиньках, щоб подивитись, кого я вибрала. Очі у них великі і круглі. Скелі голі, як Голіафи. Птиця тюльпан п’є воду із кухля, птиця бузок п’є воду з карафи. Оце таке у мене Таїті — руки твої, золоті ліани. Аж дивно мені, що ходять на світі якісь пошляки, немов павіани. Дві зірки у хату мені влетіло. Сади стоять буддійськими храмами. Люблю твоє тіло, смагляве тіло, тіло твоє, татуйоване шрамами. Моя любове!

Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином, і не приспи, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, не розміняй на спотички доріг, бо кості перевернуться в гробницях гірких і гордих прадідів моїх. І в них було кохання, як у мене, і від любові тьмарився їм світ. І їх жінки хапали за стремена, та що поробиш, — тільки до воріт. А там, а там. Жорстокий клекіт бою і дзвін мечів до третьої весни. Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Леся Українка. Коли дивлюсь глибоко в любі очі, в душі цвітуть якісь квітки урочі, в душі квітки і зорі золотії, а на устах слова, але не тії, усе не ті, що мріються мені, коли вночі лежу я у півсні. Либонь, тих слів немає в жодній мові, та цілий світ живе у кожнім слова, і плачу я й сміюсь, тремчу і млію, та вголос слів тих вимовить не вмію. Якби мені достати струн живих, якби той хист мені, щоб грать на них, потужну пісню я б на струнах грала, нехай би скарби всі вона зібрала, ті скарби, що лежать в душі на дні, ті скарби, що й для мене таємні, та мріється, що так вони коштовні, як ті слова, що вголос невимовні. Якби я всіми барвами владала, то я б на барву барву накладала і малювала б щирим самоцвітом, отак, як сонечко пречисте літом, домовили б пророчистії руки, чого домовить не здолали гуки. І знав би ти, що є в душі моїй. Ох, барв, і струн, і слів бракує їй. І те, що в ній цвіте весною таємною, либонь, умре, загине враз зо мною. . Я не кохала?

Ні, то ти забула, яке повинно буть кохання справжнє! Кохання – як вода – плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. де пал – воно кипить, а стріне холод – стає, мов камінь. От моє кохання!

А те твоє – солом'яного духу дитина квола. Хилиться од вітру, під ноги стелиться. Зостріне іскру, згорить, не борючись, а потім з нього лишиться чорний згар та сивий попіл. Коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить і кисне, як солома, в воді холодній марної досади, під пізними дощами каяття. ("Лісова пісня") В країну смутку вітерець прилине І принесе мені луну розмови Від мого дуба любого з діброви,- І спогад любих літ повік не згине. Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати. Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені, В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати; Я часто питаю себе: чи кохаю?

– Одказую: ні! Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється, Дивлюся на тебе й не можу одвести очей, І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей. Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу, І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні… Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, – Коли б ти спитав: «Чи кохаєш?» – чи я б тобі мовила: ні. Все, все покинуть, до тебе полинуть, Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! Все, все покинуть, з тобою загинуть, То було б щастя, мій згублений світе!

Стать над тобою і кликнуть до бою Злую мару, що тебе забирає, Взять тебе в бою чи вмерти з тобою, З нами хай щастя і горе вмирає. Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти, Так міцно, щільно, і закрить од світа, Я не боюсь тобі життя одняти, Ти будеш, мов руїна, листом вкрита. Плющ їй дає життя, він обіймає, Боронить від негоди стіну голу, Але й руїна стало так тримає Товариша, аби не впав додолу. Їм добре так удвох, – як нам з тобою, – А прийде час розсипатись руїні, – Нехай вона плюща сховає під собою. Навіщо здався плющ у самотині? Хіба на те, аби валятись долі Пораненим, пошарпаним, без сили Чи з розпачу повитись на тополі І статися для неї гірш могили? Василь Симоненко. Любов, як сонце, світу відкриває Безмежну велич людської краси. І тому світ завжди благословляє І сонце, що встає, і серце, що кохає. Я тебе не сприймаю за істину — Небо навіть, і те рябе. Одчайдушну, печальну, розхристану, Голубу і безжально освистану — І таку я люблю тебе!

Я дивлюся в твої перелякані очі, Я тебе заголубить, запестити хочу. Тільки знаю: не треба! Не треба! Міг раніше я жить І не думать про тебе. Все вривалося в душу, в тривожне чоло — Все на світі було, Лиш тебе не було. А тепер уже й світу, здається, нема — Тільки ти залишилась сама. Але а протестую, волаю: не треба!

Та не можу вже жить І не думать про тебе. Коли б тобі бажав я сліз і муки, І кари найстрашнішої бажав, Я б не викручував твої тендітні руки І в хмурім підземеллі не держав. Цвіла ромашка в полі на межі, До сонця й вітру бісики пускала, Аж доки руки лагідні, чужі Ромашку для букета не зірвали. Ромашко!

Ти п'яніла від тих рук, Ти цілувати їх була готова, Для них за біль своїх образ і мук Ти не знайшла докірливого слова. Благословляла тихо мить ясну, Коли в його потрапила тенета, Я тебе не сприймаю за істину - Небо навіть і те рябе. Одчайдушну, печальну, розхристану, Голубу і безжальну освистану - І таку я люблю тебе!

Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, Із ранкових туманів, з небесних октав, Коли думи збігалися з мли бездоріжної І незвіданий смуток за душу смоктав. Я від тебе жадав незвичайного й дивного, Щоб з'явилася маревом, видивом, сном, Щоби я знемагав од дихання нерівного, Од заклятої радості під вікном. І не міг я спекаться словесної пишності, Одсахнутись ураз од кокетливих мрій,— Волочив я тебе в ореолі безгрішності Крізь хитливих ілюзій розкиданий стрій. Припливла ти до мене з прибоєм уяви, Несподівано встала над смутком чекань, Розцяцькованих мрій павіани і пави Повтікали лякливо під купол світань. Розгубили вони свої зваби і почесті, І сьогодні вклоняється серце моє Тій земній, соромливій, жагучій жіночості, Що красою життя — материнством — стає. Ну скажи — хіба не фантастично, Що у цьому хаосі доріг Під суворим небом, Небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг!

Ти і я — це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, Буду Я приходити до Тебе, І до інших йтимуть Горді Ти. Як це все буденно!

Як це звично!

Скільки раз це бачила Земля!

Але ми з тобою. Ми не вічні, Ми з тобою просто — ти і я. І тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя. 24.09.1962. Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ. Коли моя рука, то тиха, то лукава, В промінні сну торкнеться губ твоїх І попливе по шиї і, небавом, З плеча на груди, із грудей до ніг. Коли твоя рука, солодка, ніби слава, Червонооким пальчиком майне В лимонній тиші і коли мене У темну глибину поверне темна слада - Країно чорних брів й важких повільних губ, Темнавих губ, що їх не процілуєш, Як тепло ти лежиш!

як тепло ти німуєш! І понад нами місяць-однолюб! Лиш очерет навстоячки щось пише, Навпомацки по шепітній воді, І над водою й очеретом тиша Виводить в небо зорі молоді. Там час себе по ниточці тороче, А тут, а тут, де все тривога й щем, Де до душі душа притислася і хоче Іще, іще. але куди ж іще. Лошиця з дикими і гордими ногами, Із ніздрями рожевими на сонці І матово-темнавими вночі, Лошиця із мінливими очима — То чорними, то синіми, то мідними — Під мідним пасмом звітреної гриви, Лошиця із сріблястим животом, Який я обніматиму не скоро, А обніму — забуду світ і сон! Лошиця з табуна цивілізації. Яку я вилучив і гнав через Хрещатик, Летів за нею з мертвою вуздечкою Повз кіностудію і мертвий стадіон, Стьобаючи гарапником жадань, Лошиця із шовковими ключицями, З шовковими пожежними губами. Яку я гнав по шпалах і по тінях, Скажи мені, як далі жить мені. Мій антисвіте з дикими ногами, Із роздівоченими стиглими грудьми І стиглими вигинистими стегнами, Прости мене, помилуй і врятуй! Мій антисвіте з чорним животом, З чернечо-чорно-чорними губами, Із міріадами незвіданих галактик, Які ховаються в тобі, і клекотять, І рухаються власними законами, Порядками, системами і низками, Як би тебе змінить я не бажав!

Неясна ти. Як мій народ, неясна… В ногах твоїх сиджу я, ніби меч. 1964. Не починайся. Ні з очей, ні з губ мені не починайся. В холодній балці сон тече — не снись. Не звись. Не називайся. Труїти душу кожен раз я вже не можу — будь я проклят!

пищать дощі, і води топлять і душу, і терпіння, й час… Степліло подихом легким, степліло в прикрощах минулих тепло заснулої руки, тепло щасливих губ заснулих. Вас так ніхто не любить. Я один. Я вас люблю, як проклятий. До смерті. Земля на небі, вечір, щастя, дим, Роки і рік, сніги, водою стерті, - Вони мені одне лиш: ви і ви. Димлять століття, води і народи. Моя ви пам'ять степу-ковили, Зорі небесний голос і свободи. Дивіться, гляньте: мій — то голос ваш: Як світиться він тепло на світанні. Я вас люблю, як сіль свою Сиваш, Як ліс у грудні свій листок останній. Чим ти збентежена. Оце я тут живу. Отут я видумав себе й тебе для тебе. Отут я серце винянчив для неба, Не знаючи тоді, що небом назову. Кажу ж, кажу ж у звітреному сні У зимі, в осені, у літі, у весні: Весною, літом, восени, зимою Дві білих пісні рук твоїх зі мною. Ти — ранок мій, ти — південь мій і вечір, Ти — ніч моя. Хоч все на світі — втеча!

. І як неймовірно Виросла Дівчина в темно-зеленому платті Любове моя Як би тебе не ганьбили Як би не зменшували тебе З ночі у ніч Ти Рости Починаєш Спочатку.


інтимна лірика

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

сайты знакомств православные

мендо сайт знакомств моя страница

сайт знакомств в казахстане г шымкент любовниц